Літо, з вікна дує прохолодний нічний вітер. Я щойно вийшов з душа і витираюсь м'яким рушником. Відчуття рідної домівки заспокоює. Почуття, що переповнювали мене весь день, заспокоюються, як океан після шторму. Родина спить, на годиннику пів першої ночі, сьогодні я провів дванадцять годин, репетируючи вистави зі своїми учнями. Десять п’єс, десять вистав. Боже мій, що я собі думаю! Цілими днями я перемикаюся між п'єсами, п'ю нескінченну каву, нескінченний чай, півтори години у перерві просто лежу на сцені, дивлячись у стелю, засинаю, бачу сни, чую крізь сон, як у дворі кіностудії розмовляють якісь люди. У моєму сні вони перетворюються на глядачів, які обговорюють спектаклі, над якими ми працюємо і, дивним чином, вже показали! Я намагаюся розібрати слова, здригаюся і прокидаюсь, розумію, що це був лише сон, але шкодую, що не зумів розібрати розмову і не пам’ятаю чи сподобалися людям із мого сну наші вистави.
Щось я дуже багато в голову про себе забрав. З чого я взагалі вирішив, що в мене вийде? Але ж виходило до цього! Десятки учнів у професії, тисячі людей здобули щось цінне, позаймавшись місяці в Акторській майстерні.
Хтось мене любить, хтось ні. Я ніколи не намагався догодити всім. Я вважав і продовжую вважати, що брехати учням з побоювання образити їх або втратити їхню прихильність, є гірше, що може зробити вчитель. Коли ти навчаєш, ти повинен бути чесним. Багато хто прийме твою чесність за грубість або жорстокість, але все, що ти можеш це говорити правду. Тому що вчитель дзеркало, а дзеркало ніколи не бреше. Головне дозволити собі подивитися у нього.
Можна пройти повз дзеркало, можна зазирнути в нього, зачепившись очима на незначні деталі, заспокоїти себе рятівною брехнею. Але не кожен може зазирнути крізь дзеркало в глибину свого я.
Боже мій десять п'єс, а точніше чотирнадцять. Чотири залишилися з минулого постановочного курсу – втрутилася пандемія, і ми їх так і не випустили. “Травоїдні” та “Бабло перемагає зло” Максима Курочкіна, “Вдови” Мрожека”, “Щасливий день у сучасному пеклі”. Роботи зупинені і незрозуміло коли продовжуватись. Головне, щоби учні не втратили натхнення.
Роботи непочатий край і ще ця книга, яку я пишу уривками, в хвилини коли найбільше хочеться спати, або в перервах між репетиціями або просто на заняттях, доки учні практикують. Існують десятки акторських методів і я зупиняю себе — навіщо людям ще один? Я сміюся, називаю його "методом Кострова" або "методом без методу". Тому що будь-який метод — це відмова від чогось більшого, заради чогось меншого. Будь-яка структура обмежує, будь-які інструменти закінчуються, будь-який список компетенцій утримує фокус уваги, і тоді ми ризикуємо не побачити величезний простір можливостей поза цим списком.Я не настільки наївний, щоб вважати, що я можу створити щось нове, що буде більш значущим, ніж створене природою. Все, що я можу — це піддивитися, як влаштовано вже створене. Я можу довіритися людині та світу, я можу констатувати життя в акторі або відсутність цього життя, я можу допомогти актору виявити в собі джерело життя. Стань живою або встань і вийди з акторської студії! Навіщо тобі імітувати життя, якщо ти жива? Як часто ми заперечуємо себе, забуваючи, що краще за нас у світі нічого немає. Ми заперечуємо себе, ми боїмося виявлятися, боїмося бути собою. Боїмося бути неприємними, хоча, за великим рахунком, ніхто нас не повинен приймати, крім нас самих.
Мені здається, що глядач приходить за чимось більшим, ніж буденність обмежень. Я переконаний, що він приходить за прийняттям та коханням, які живуть у справжніх вільних акторах і якимось немислимим чином перетікають у глядача під час вистави чи фільму.
Учні думають, що у мене є рецепти того, як стати хорошим актором, або навіть чудовим актором, але все, що я маю це вміння спостерігати і виявляти в полі мого контакту з учнем ідеї, як саме йому стати хорошим актором.
І це словосполучення “добрий актор”… Чи може актор бути поганим? Якщо актор поганий, чи він актор? Виходить, що людина чи актор чи не актор. Третього не дано. Не можна бути трохи вагітним або трохи геніальним.
Дозвілля роздуми. Ця книга – плід шукань та сумнівів. Тут питань більше, ніж відповідей, а спостережень та історій більше, ніж відповідей на запитання, а конспектів дискусій більше, ніж історій. Ця книга — збірна солянка всього, що накопичилося за майже двадцять п'ять років викладацької та режисерської діяльності, і я намагаюся зробити її цікавою, актуальною та глибокою. Я намагатимуся уникати банальностей.
Зрештою її читатимуть не лише люди, які займаються акторською майстерністю, а й люди, які хочуть жити щасливим життям, і мені хотілося б зробити їх час проведення цікавим і корисним. Весь сенс акторської майстерності приносити радість людям. Тим хто цим займається і тим, хто сидить в глядацькій залі. Цей процесс “про людину” та “для людини”. Усі великі ідеї не варті виїденого яйця, якщо приносять біль чи страждання.
Всі наші ідеї, які ми з такою глибокодумністю пестуємо, — лише гіпотези, які часто ніхто навіть не спроможеться перевірити. Ось як я зараз — у глибині душі намагаюся сформулювати щось значуще, розумне, але насправді я просто намагаюся привести до спільного знаменника і в черговий раз дослідити все, що я проживаю щодня. Проживаю зі своїми учнями, друзями, рідними. Відбиваючись в їхніх очах, диханні, реакціях, вчинках, я нескінченно виявляю знову і знову оновленого себе. Я ловлю себе на думці, що відбиваю в собі та своїх почуттях усіх їх. Ми немов дзеркала, що стоять одне навпроти іншого, та утворюють нескінченний коридор відбитків, бо пов'язані нескінченною кількістю почуттів.
Я вдаю, що я намагаюся вчити їх акторській майстерності, але насправді я досі не в змозі відокремити акторську майстерність від майстерності життя, а акторський контакт від контакту зі світом.
Я не вміщаюся в метод і ніхто з моїх учнів не вміщується в жодний метод. Десятки, сотні акторів думають, що існує метод, який навчить успішно вдавати і брехати або дозволить їм добре виглядати на сцені і перед камерою. Це бажання порочне та дурне! Особливо, якщо взяти до уваги той факт, що кожен з нас найбільше у світі ненавидить брехню і з дитинства чудово вміє її розпізнавати.
Відмовляючись від себе та своєї суті на сцені та на знімальному майданчику, вони втрачають головне, що може дати акторську майстерність — опору на саме життя, яке тече в кожній людині. Зерна брехні та фальші привабливі та гіркі, вони вселяють хибне почуття безпеки, і чудово проростають у ґрунті фрустрації та невизначеності.
Вибудовуючи стіну між власною природою і життям, актор має розуміти, що рано чи пізно він розб'ється об цю стіну вщент.
Але в той момент, коли вона руйнується, виникає опора на себе та на світ. Народжується нове життя. Це найкрасивіший момент моєї професії, заради якого я роками приходжу до репетиційної али, займаючись з тими, хто хоче свободи та сили.
Ця книга про те, як руйнувати стіни всередині себе та стіни, які відокремлюють нас від різноманіття світу.